Мистецьке
ревю, присвячене І.Франкові
Над сценою в обрамленні вишиваного рушника портрет геніального сина України І.Я.Франка. Під портретом дати 1856- 2016 і напис:
Не ридать, а здобувати,
Хоч синам, а не собі,
Кращу долю в боротьбі.
І.Франко
Над сценою в обрамленні вишиваного рушника портрет геніального сина України І.Я.Франка. Під портретом дати 1856- 2016 і напис:
Не ридать, а здобувати,
Хоч синам, а не собі,
Кращу долю в боротьбі.
І.Франко
1.Співайся ,пісне полум’яна,-
Нехай почує вся земля
Про мужнього Франка Івана,
Сина коваля..
2.Був середнього росту, а йшов ,як велетень…мало хто встигав за ним.
3.Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.
4.З війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших,з низин далі осягав оком, аніж інші згори.
5.Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем свого народу.
6.Напрацювався за десятьох, а життя йому було дане лиш одне.
7. Це справді український doktor universalis. Ще за життя його називали «академією наук та університетом в одній особі.
8.Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова.
Нехай почує вся земля
Про мужнього Франка Івана,
Сина коваля..
2.Був середнього росту, а йшов ,як велетень…мало хто встигав за ним.
3.Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.
4.З війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших,з низин далі осягав оком, аніж інші згори.
5.Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем свого народу.
6.Напрацювався за десятьох, а життя йому було дане лиш одне.
7. Це справді український doktor universalis. Ще за життя його називали «академією наук та університетом в одній особі.
8.Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова.
1. Кутаються у хмари сиві Карпати, про щось весело гомонять гірські потоки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я…Мальовничий куточок України. Тут, у Нагуєвичах, 27серня 1856 року у сім’ї Якова Франка та Марії Кульчицької народився син Іван. Зростав хлопчина на лоні природи. Мальовнича долина Нагуєвичів, річка Збір зі своїми потічками, високий гірський хребет Діл, густі дубові, ялинові та букові ліси – цей земний рай тішив уяву малого хлопця.
Маленький хутір серед лук і нив
На горбику, над річкою шумною, -
От там я в простій хлопській хаті жив,
І самота, і сум жили зо мною, - згадував Франко.
2.У батьківській оселі , у кузні «Яця - коваля» засіялися зерна допитливості, які пізніше дали рясні сходи багатогранної творчості. Часто бігав хлопчик у кузню,
Що стояла край шляху
Там кував підкови батько,
Йшов аж дзенькіт по селу.
Тут завжди збирались люди,
Що своїх шукали прав,
Їх Івась слова журливі
В юне серце карбував.
В кузні батька, як скарб щедрий,
Взяв хлопчина в майбуття
той міцний маленький вогник,
Що грів душу все життя.
3.Іван Франко. На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури , що виринають із темряви дитячої душі…Се огонь у кузні мого батька. Мені здається , що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя і що він не погас і досі…Мене тягло до кузні. Мені хотілося власними очима дивитися на все, слухати всього, що там робиться й говориться. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів…Вогнистий блиск розпеченого заліза …ті червоні іскри. Приязні голоси, ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було наслухатись в татовій кузні».
4.Малий Ясьо зростав дуже допитливою , сміливою і незалежною дитиною з добрим, співчутливим і вразливим серцем.
5.Шкільні роки цікавої дитини спочатку проходили в селі Ясениця Сільна, пізніше навчання в школі отців Василіан у Дрогобичі, де він одержує свою «першу льокацію», тобто відзнаку. Франко продовжує навчання у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йосипа.
6.Була тут і «осляча парта», на якій просидів рік навчання. Згодом учителі помітили здібну дитину й дали йому другу відзнаку. Тут , у гімназії, він почав комплектувати власну бібліотеку, писати вірші, збирати фольклор. Ще в дитинстві запала в душу хлопця народна пісня.
7. Пісня і праця – це дві художньо-естетичні домінанти І.Франка. Пісня, бо він поет, а праця, бо робітник на ниві людського життя: «Пісня і праця – великі дві сили! Їм я до скону бажаю служити». Любов до неї проніс він через усе своє життя. Вона, для нього була образом животворного, ніколи не всихаючого й не стихаючого джерела , що живить і кріпить тисячі людей.
8.Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
9.Тямлю, як нині:малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я.
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого життя.
10.Народна пісня для Івана Франка була образом животворного, ніколи не всихаючого й не стихаючого джерела , що живить і кріпить тисячі людей.
Лунає українська народна пісня «Пливе качур по Дунаю», яку М.Лисенко записав з голосу Франка або «Ой там коло млина»
11.Особливо припали до серця поета чудові коломийки
й народні українські танці, якими славиться земля карпатська. На
свою малу батьківщину ,
Сюди , до сонця, простору й тепла,
Де зілля віще і цілющі води,
В оселю мавок, у гніздо орла
Він друзів і порадників приводив.
На друга клич достойні друзі йдуть -
У царство гір, на простір верховинський,
В далекий шлях, у несходиму путь
Йдуть Леся Українка й Коцюбинський.
Разом з ними милувався наш Іван Франко скарбами народної творчості жителів цього казкового краю.Сюди , до сонця, простору й тепла,
Де зілля віще і цілющі води,
В оселю мавок, у гніздо орла
Він друзів і порадників приводив.
На друга клич достойні друзі йдуть -
У царство гір, на простір верховинський,
В далекий шлях, у несходиму путь
Йдуть Леся Українка й Коцюбинський.
Виконується танець коломийка. Один учень співає:
Ой, легойка коломийка, легойка, легойка,…
Та від тої коломийки болить головонька.
Ой піду я в Бориславку грошей заробляти,
Як ся верну з Бориславки буду ґаздувати.
Ой зацвіла синя квітка на плоті,на плоті,
Ой змарніло біле личко на панській роботі.
Ой бодай ті, отамане, та й хата згоріла,
Ой як мене молодого панщина доїла.
Як я тоту коломийку зачую, зачую,
Через тоту коломийку вдома не ночую.
Ой заграй ми, музиченьку, заграй ми, заграй ми,
Ти молода дівчинонько, співай ми, співай ми.
12.Живий неперервний зв’язок І.Франка з народними коренями надав його творчості ту художню правдивість, що наснажує справжню, серцем писану поезію.
Його поетична спадщина співзвучна з народнопісенною. Він відчував і вдало використовував у своїх віршах пісенну образність, чудову ритмомелодику українських пісень. Найяскравіше простежується зв’язок з народними піснями в ліричній драмі «Зів’яле листя». Вірші «Зелений явір», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой ти ,дубочку кучерявий» , Ой жалю, мій жалю» справді стали народними піснями.
Пісня на слова І.Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?»
13 У світовій культурі навряд чи знайдуться діячі, яким би за творчим розмахом та універльним характером діяльності поступався Франко. Крім того, що він поет, прозаїк, фольклорист, мовознавець, економіст, він ще й перекладач. У царині художнього перекладу «за обсягом перекладених творів народів світу різних епох І. Франко взагалі не мав собі рівного перекладача у жодній літературі. Він переклав українською мовою близько двохсот творів, починаючи з шедеврів античності,середньовіччя і закінчуючи кращими зразками художнього слова на початку XX сторіччя
14 Дослідники його
перекладацького доробку зазначають, що до української літератури він прилучив
твори шістдесятьох письменників світу. Шістдесят письменників світу збагатили
скарбницю української культури своїми кращими творами завдяки перекладам
Франка. «Якби зібрати всі переклади Івана Франка (закінчені й незакінчені), вийшла б колосальна антологія світової поезії…».
Пісня «Як почуєш вночі край свого вікна…» німецькою та українською мовами
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Пісня «Як почуєш вночі край свого вікна…» німецькою та українською мовами
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй
собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
То не та сирота, що без мами
блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Так прощай же, прощай, не чекай
більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі замість слів про
любов
Посилаю я муки і сльози.
Так прощай же, прощай, не чекай
більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було – схороню аж у серце на
дно…
Не шукай між людьми більше правди.
15. Понад усе він любив Україну, проголосив для нашого національного визначення і самовизначення засаду соборності України, відгородив від орієнтації на Росію, звернув очі нації на Захід, на Європу.
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяна- річки
Одна, нероздільна…
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей,уставаймо, єднаймося,
Українські люде!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Най братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!
пісня «Верховино, мати моя» (сл. і муз. М.Машкіна)
16. Іван Франко завжди думав про свій народ , його майбутнє. На одному із зібрань він мав слушність сказати : « Нас манила спільність громад, людей, країв». Ця ідея спільності була настільки привабливою, що знайшла свій відгук у низці художніх творів. З найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». Тут він показав, що суспільство, в якому існує рівноправ’я, витримує будь-які випробування. Він відкрив завісу в далеке минуле, оживив його, щоб наповнити оптимістичним звучанням, бо був упевнений , що трудовий народ стане господарем свого життя, заснованого на принципах рівності, волі, братерства й добробуту. В образі Захара Беркута з особливою силою уособлюється ідея Франкового твору, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням.
Монолог Захара Беркута
17.1905 рік. Іван Франко пише «Одвертий лист до галицької української молодежі», в якому закликає приступити до «великої праці – здвигнення нашої національної будови в усій її цілості» . Він закликав галицьку молодь «до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими!», а саме – здобувати теоретичні й практичні знання, гартувати свою волю, наповнювати свої серця любов’ю до свого народу і виявляти цю любов «невтомною, тихою працею».
18.Підсумовуючи наприкінці життя в 1914
році свою каторжну працю заради пробудження свого народу до свідомого
національного життя і побудови української національної держави, Іван Франко
писав:«В своїй оце вже близько 40-літній літературній діяльності я переходив
різні ступні розвою, займався дуже різноманітною роботою, служив різним
напрямам і націям, бо доводилося попрацювати немало, крім нашої української,
також польською, німецькою та російською мовою. Та скрізь і завсігди у мене
була одна провідна думка – служити інтересам мойого рідного народу та
загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я,
здається, не спроневірився досі, ніколи не спроневірюся, доки мойого життя» .
19.Таких речників і провідників культурного націоналізму, яким був Іван Франко, вкрай потребує сучасна Україна, яка, по суті, вже втратила національний культурно-інформаційний простір, не веде національної освітньої і видавничої політики, не виробила системи національних цінностей і пріоритетів. За сучасними визначеннями, «культурні націоналісти є речниками морального оновлення; вони започатковують ідеологічні рухи в періоди суспільних криз для того, щоб реформувати систему світоглядних орієнтацій спільноти та запропонувати моделі суспільно-політичного розвитку, які б втілювали в собі стратегії модернізації» .
19.Таких речників і провідників культурного націоналізму, яким був Іван Франко, вкрай потребує сучасна Україна, яка, по суті, вже втратила національний культурно-інформаційний простір, не веде національної освітньої і видавничої політики, не виробила системи національних цінностей і пріоритетів. За сучасними визначеннями, «культурні націоналісти є речниками морального оновлення; вони започатковують ідеологічні рухи в періоди суспільних криз для того, щоб реформувати систему світоглядних орієнтацій спільноти та запропонувати моделі суспільно-політичного розвитку, які б втілювали в собі стратегії модернізації» .
20.То ж хіба ми не є свідками
неефективної модернізації українського суспільства, яка призвела до духовного
знесилення нації, її морально-етичної і правової анемії? Хіба ми не спостерігаємо,
як державні органи ослабили свій вплив на формування життєвих – духовних, моральних,
соціальних – цінностей народу? Знову ж згадаємо слова Івана Франка: «Розвій
народності без розвою живого народу, його добробуту, освіти, рівності
громадської і прав горожанських є або пустою мрією, доктриною, або штучним,
тепличним витвором» .
21.Українське
суспільство перебуває в стані розколотості, продовжується й далі впроваджуватися
політика його розмежування в регіональному, ідейно-політичному, мовному, соціально-економічному планах.
Як не прикро визнавати тривогу і правоту Франкових слів, які мовби проголошені сьогодні, і як не гірко бачити в наші дні упослідження національного духу, зневаження української мови, ослаблення моралі і духовного самопочуття народу, проте ми зобов’язані солідарно працювати «для культурного розвою на національному грунті», утверджувати, зміцнювати національні пріоритети у всіх сферах життєдіяльності української людини.
Як не прикро визнавати тривогу і правоту Франкових слів, які мовби проголошені сьогодні, і як не гірко бачити в наші дні упослідження національного духу, зневаження української мови, ослаблення моралі і духовного самопочуття народу, проте ми зобов’язані солідарно працювати «для культурного розвою на національному грунті», утверджувати, зміцнювати національні пріоритети у всіх сферах життєдіяльності української людини.
То ж, запитує нас Іван Франко, чи не пора
нам «для України жить», наповнюючи свої почуття і працю справжнім громадянським
духом, справжньою самопожертвою, справжньою любов’ю до України.
Учні читають поезію Р.
Пастуха:
22.Стирає час міста і роки,
Як невгамована ріка,
Але не може стерти кроки
у вічність велета Франка.
Його суремне й переможне «Нам
пора!»
Розбурхало вершини і низини.
Яка від їх удару встояла зоря?!
Яка б не розкололася крижина?!
Франка шануючи, себе питаймо ми,
Чому ще не прозріли після льоху,
Лінуємось і словом сильним, і
кістьми
Його гостинець вимести від моху?
Ні Вашингтон, ані Москва, і ні титан,
Лиш ми самі збудуєм хату.
Про це нагадує щоразу нам Іван,
Коли ідем до нього, мов на свято.
Флешмоб «Дух,що тіло рве до бою …»
Флешмоб «Дух,що тіло рве до бою …»
Під звуки національного гімну «Не пора, не пора» входять діти з
портретом І.Франка та тризубом, а
першокласниці із цифрами 1,6,0 разом декламують рядки:
Під небом миру в сонцем даль залиту…
Звучить хода весела і дзвінка…
У нашім серці буде вічно жити
Ім’я безсмертне рідного Франка.
Під небом миру в сонцем даль залиту…
Звучить хода весела і дзвінка…
У нашім серці буде вічно жити
Ім’я безсмертне рідного Франка.
Маркіян Шашкевич - хоронитель української ментальності
Усний журнал, присвячений 200- річчю від дня народження
Мета: дати учням уявлення про роль і місце, прищеплювати зацікавленість творчістю письменника; поглибити вивчене про літературний процес.
Обладнання:портрет письменника, його твори, цитати, записані на плакатах.
Усний журнал, присвячений 200- річчю від дня народження
Мета: дати учням уявлення про роль і місце, прищеплювати зацікавленість творчістю письменника; поглибити вивчене про літературний процес.
Обладнання:портрет письменника, його твори, цитати, записані на плакатах.
Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві,
Зависть най нас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві.
М.Шашкевич
„ Русалка Дністровая “ – перша заява народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність – залишилася безсмертною…
О.Білецький
Маркіян Шашкевич – батько нового народного галицького письменства
І.Франко
Вступне слово вчителя. У цьому році ми відзначатимемо 200-літній ювілей поета, громадського діяча, організатора „ Руської трійці “, зачинателя нової української літератури на Галичині.
200 років тому, коли народився Маркіян Шашкевич, наш народ знав, що „ віра в нього українська і серце в нього українське “, незважаючи на те, що польські патріоти називали його польським. І треба було когось, хто б цю потенціальну свідомість галицького українця зактивізував.
І зробив це Маркіян Шашкевич. Ось як про це писав Б.Лепкий: „ Тая свідомість нещасливого народу лежала на споді його душі, як скарб під землею.
Треба було її добути, з іржі обчистити, і ясну, і світлу, і достойну винести з глибини. До його скарбу був одинокий ключ - рідна народна мова. Але той ключ згубили недбалі ключарі, і було так, якби хто цілий нарід замкнув до великої тюрми, а ключ кинув у море.
І треба було когось, хто б той ключ знайшов, скарбницю народної свідомости відчинив і скарби її дорогоцінні на світ Божий добув “.
Наш усний журнал присвячений саме йому – Будителю Галицької України.
Сторінка 1. Життя Маркіяна Шашкевича
1.М.Шашкевич народився 6-го листопада 1811року в селі Підлисся Золочівського повіту на Львівщині. Крім Маркіяна , у родині отця Симеона Шашкевича було ще шестеро дітей:Микола, Антін, Осип, Захар,Марія та Юлія. З них тільки Антін прожив найдовше і служив при австрійському війську як офіцер. Юлія вийшла заміж за богослова Терентія Сметану, який після смерті Маркіянового батька дістав парафію в Княжім , і при ньому жила ціла Маркіянова родина.
2. Першу науку хлопець здобув удома, в селі Княжім. Зростав і перебував під час вільного від навчання часу переважно в Підлиссі в сім’ї діда серед прекрасної природи, яка його тут оточувала. Пізніше він напише чудову лірично-пейзажну картинку:
Підлисецька гора біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу .
„ Підлиссє “
3. У діда (священика) Маркіян почав учитися грамоти. Потім навчався у Золочівській 4-класній нормальній школі з викладовою німецькою мовою. 1823 року записався до латинської гімназії оо.Домініканів у Львові. Після трьох років навчання перейшов до гімназії у м. Бережани, вчить алгебру, латинську, грецьку та німецьку мови. Української мови не вчили зовсім. Той, хто забувся і відізвався до товариша рідною мовою, попадався в руки „шпрахцайхен“ або „сігнум“.Була це книжечка з дощечок, котру носив винуватець на шиї до того часу, „ поки не приловив другого на тій самій провині “.
4.У 1829 році вступає до Львівської духовної семінарії і одночасно записується слухачем філософського факультету Львівського університету. Навчання там велось німецькою мовою. Студенти філософії могли ходити в циліндрах, в плащах із пелериною і носити бакенбарди. Вони могли курити або нюхати табаку,а професори, звертаючись до них,називали їх „домінус“.
5.У цей час Маркіян мешкав у будинку греко-католицької духовної семінарії, де мав безкоштовне приміщення і харчування, а також одяг. Але це щастя тривало недовго,бо вже 22 лютого 1830 року його виключають за дрібне порушення дисципліни і „ вільнодумство “.
6.Вигнання із семінарії було важким ударом для Маркіяна. Розгніваний батько відмовився від сина. Юнак дуже боляче відреагував на батьків гнів. Про це він пізніше напише у вірші „ Син любому отцю “.
Гадка моя,як буйний весною вітрець,
Зводиться, легким крильцем злітає ,
Несесь сторонами в далеч, де отець
Голубонько сивий пробуває.
Живе в печали. Боже, коли б в радости
Вік тихо, весело єму проживати,
В гаразді, здоров’ю, в любій солодости
Цвітами щастя життя огортати.
Отче,ох отче! Сли ся мені придало
Дни життя твого полином згірчити,
Сли коли око Твоє жальом запало,
Сли-м був нещаснен серце закервити.
Прости ми, Отче, прости! Бач,я ся каю,
Жальом серце моє прозябає,
Твої ноженьки сльозами зливаю -
Ах!прости синови, най не загибає.
7.Залишившись у Львові, М.Шашкевич мусив сам давати собі раду. Заробляє на хліб переписуванням паперів, репетиторством. Учився церковної мови і письма в дяка при Волоській церкві та вивчав граматику Мелетія Смотрицького і Йосифа Дубровського. Починає думати над українською проблемою, над станом українського народу в Галичині. Прочитав „ Енеїду “ І.Котляревського, граматику Павловського і збірник українських народних пісень М.Максимовича. Перечитавши ці твори, Маркіян зрозумів, що втратив три роки в своїй особистій кар’єрі, але пізнав за той час правду, яка приспішила національний розвиток українського народу в Галичині.
8.Через деякий час він домагається права закінчити курс філософії і 1833 року повертається до семінарії. Туди він увійшов вже свідомим своєї національної приналежності і згуртував біля себе ідейних товаришів, які думали про усвідомлення свого народу, закликаючи його до плекання рідної мови.
Сторінка 2. „ Син Руси “ і „ Зоря “
1.Маркіян Шашкевич протиставив польським загарбницьким планам Україну, яку в Галичині називали Руссю. Поляки закликали українців до того, щоб не творили своєї власної літератури, бо,мовляв, є уже готова і багата польська, з якої можуть користатися і галицькі українці. М.Шашкевич, незважаючи на заклики поляків, разом із шкільними товаришами видав збірку поезій народною мовою, яку назвав „ Син Руси “, написав вступ до цієї збірки під заголовком „ До чтителів руского язика“, в якому закликав своїх молодих приятелів:
Дайте руки , юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум охота най засяде,
Разом, разом! Хто сил має,
Гоніть з Руси мраки тьмаві,-
Зависть най вас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві.
3.Збірка була патріотична і підкреслювала гордість із своєї національної приналежності. Мова цієї першої збірки була чисто народна, поезії в ній не мали літературної вартості, але це був перший крок, щоб українську мову поставити поряд інших слов’янських мов на галицькому грунті.
4.Маркіян Шашкевич задумав видати друком літературну збірку, щоб показати полякам, що і українці мають право на свою літературу. Назвав її „ Зорею “. „Писемце посьвященоє рускому язику “ опинилось в цензурі. Але при львівській губернській управі не було цензора від українських світських книжок, тому „ Зорю “ переслано на цензуру до Відня. З Відня збірку вислано до Львова. Збірку рецензував професор університету Венедикт Левицький.
5. Про цю збірку він писав так: „ Коли питомця Шашкевича свербить рука писати, то най маже те, що належить до його священичого стану “. „ Зорю “ укладав М.Шашкевич із своїми товаришами Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Головацький прибрав собі словацьке ім’я Ярослав, Вагилевич – Далибор, а Шашкевич – Руслан. Біля них гуртувалися ще й інші студенти, але основну працю при складанні „ Зорі “ виконала ця „Руська трійця “, як їх охрестили студенти семінарії.
Сторінка 3. В обороні української мови
1. Маркіян і його товариші не занепали духом, що збірка „ Зоря “ не увінчалася успіхом. Вони продовжували свою працю, щоб вибороти право українській мові у церковних проповідях та літературі. В 1835 році М.Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в духовній семінарії на тему обов’язків людей проти свого монарха. Ця проповідь викликала захоплення серед студентів-народовців і ненависть серед тих, що виголошували проповіді польською, німецькою або латинською мовами.
2. А наступного 1836 року Маркіян Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в катедрі св. Юра у Львові. До того часу ніхто не наважувався на такий крок. Це був революційний крок на тодішні часи. Проповіді по Львівських церквах виголошувались тоді лише польською мовою.
3. М.Шашкевич , розуміючи значення рідної мови,підготовив читанку для народу. Хотів видати також і словник української мови. Він непохитно вірив,що прийде час, коли українська мова гордо звучатиме не лише на рідній землі, а й буде „ скрізь світу казати “ про нашу славу. Читанка була призначена для учнів шкіл, що існували при деяких парафіях, і називалась „ Читанка для діточок в народних школах руських “. Містила вона повістки, байки і віршовані пісеньки. На жаль, ця Шашкевичева „ Читанка “ появилася друком аж у 1850 році.
4. Після невдачі з „ Зорею “ Шашкевич не опустив рук і не припинив заходів, щоб таки пустити між український народ в Галичині першу книжку українською мовою. Цією книжкою стала „ Русалка Дністровая “- перший паросток нової української літератури в Галичині.
5. Вийшла книжка в світ у 1836 році у Будапешті. І хоч значна частина тиражу була конфіскована, однак врятовані примірники швидко розійшлися і піднесли дух народу, розбудили його соціальну й національну свідомість, зміцнили віру, що рідне слово не загине.
6.Так розпочалося в Галичині літературне й загальнокультурне відродження , так уперше за багато віків було поставлено питання про національну гідність народу.
„ Русалка Дністровая “ кликала до єднання галичан зі співвітчизниками з усієї України. ЇЇ автори вірили, що неминуче настане пора свободи, що галицький народ виплекає рідну українську культуру та захистить її від чужих зазіхань.
І.Франко
Вступне слово вчителя. У цьому році ми відзначатимемо 200-літній ювілей поета, громадського діяча, організатора „ Руської трійці “, зачинателя нової української літератури на Галичині.
200 років тому, коли народився Маркіян Шашкевич, наш народ знав, що „ віра в нього українська і серце в нього українське “, незважаючи на те, що польські патріоти називали його польським. І треба було когось, хто б цю потенціальну свідомість галицького українця зактивізував.
І зробив це Маркіян Шашкевич. Ось як про це писав Б.Лепкий: „ Тая свідомість нещасливого народу лежала на споді його душі, як скарб під землею.
Треба було її добути, з іржі обчистити, і ясну, і світлу, і достойну винести з глибини. До його скарбу був одинокий ключ - рідна народна мова. Але той ключ згубили недбалі ключарі, і було так, якби хто цілий нарід замкнув до великої тюрми, а ключ кинув у море.
І треба було когось, хто б той ключ знайшов, скарбницю народної свідомости відчинив і скарби її дорогоцінні на світ Божий добув “.
Наш усний журнал присвячений саме йому – Будителю Галицької України.
Сторінка 1. Життя Маркіяна Шашкевича
1.М.Шашкевич народився 6-го листопада 1811року в селі Підлисся Золочівського повіту на Львівщині. Крім Маркіяна , у родині отця Симеона Шашкевича було ще шестеро дітей:Микола, Антін, Осип, Захар,Марія та Юлія. З них тільки Антін прожив найдовше і служив при австрійському війську як офіцер. Юлія вийшла заміж за богослова Терентія Сметану, який після смерті Маркіянового батька дістав парафію в Княжім , і при ньому жила ціла Маркіянова родина.
2. Першу науку хлопець здобув удома, в селі Княжім. Зростав і перебував під час вільного від навчання часу переважно в Підлиссі в сім’ї діда серед прекрасної природи, яка його тут оточувала. Пізніше він напише чудову лірично-пейзажну картинку:
Підлисецька гора біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу .
„ Підлиссє “
3. У діда (священика) Маркіян почав учитися грамоти. Потім навчався у Золочівській 4-класній нормальній школі з викладовою німецькою мовою. 1823 року записався до латинської гімназії оо.Домініканів у Львові. Після трьох років навчання перейшов до гімназії у м. Бережани, вчить алгебру, латинську, грецьку та німецьку мови. Української мови не вчили зовсім. Той, хто забувся і відізвався до товариша рідною мовою, попадався в руки „шпрахцайхен“ або „сігнум“.Була це книжечка з дощечок, котру носив винуватець на шиї до того часу, „ поки не приловив другого на тій самій провині “.
4.У 1829 році вступає до Львівської духовної семінарії і одночасно записується слухачем філософського факультету Львівського університету. Навчання там велось німецькою мовою. Студенти філософії могли ходити в циліндрах, в плащах із пелериною і носити бакенбарди. Вони могли курити або нюхати табаку,а професори, звертаючись до них,називали їх „домінус“.
5.У цей час Маркіян мешкав у будинку греко-католицької духовної семінарії, де мав безкоштовне приміщення і харчування, а також одяг. Але це щастя тривало недовго,бо вже 22 лютого 1830 року його виключають за дрібне порушення дисципліни і „ вільнодумство “.
6.Вигнання із семінарії було важким ударом для Маркіяна. Розгніваний батько відмовився від сина. Юнак дуже боляче відреагував на батьків гнів. Про це він пізніше напише у вірші „ Син любому отцю “.
Гадка моя,як буйний весною вітрець,
Зводиться, легким крильцем злітає ,
Несесь сторонами в далеч, де отець
Голубонько сивий пробуває.
Живе в печали. Боже, коли б в радости
Вік тихо, весело єму проживати,
В гаразді, здоров’ю, в любій солодости
Цвітами щастя життя огортати.
Отче,ох отче! Сли ся мені придало
Дни життя твого полином згірчити,
Сли коли око Твоє жальом запало,
Сли-м був нещаснен серце закервити.
Прости ми, Отче, прости! Бач,я ся каю,
Жальом серце моє прозябає,
Твої ноженьки сльозами зливаю -
Ах!прости синови, най не загибає.
7.Залишившись у Львові, М.Шашкевич мусив сам давати собі раду. Заробляє на хліб переписуванням паперів, репетиторством. Учився церковної мови і письма в дяка при Волоській церкві та вивчав граматику Мелетія Смотрицького і Йосифа Дубровського. Починає думати над українською проблемою, над станом українського народу в Галичині. Прочитав „ Енеїду “ І.Котляревського, граматику Павловського і збірник українських народних пісень М.Максимовича. Перечитавши ці твори, Маркіян зрозумів, що втратив три роки в своїй особистій кар’єрі, але пізнав за той час правду, яка приспішила національний розвиток українського народу в Галичині.
8.Через деякий час він домагається права закінчити курс філософії і 1833 року повертається до семінарії. Туди він увійшов вже свідомим своєї національної приналежності і згуртував біля себе ідейних товаришів, які думали про усвідомлення свого народу, закликаючи його до плекання рідної мови.
Сторінка 2. „ Син Руси “ і „ Зоря “
1.Маркіян Шашкевич протиставив польським загарбницьким планам Україну, яку в Галичині називали Руссю. Поляки закликали українців до того, щоб не творили своєї власної літератури, бо,мовляв, є уже готова і багата польська, з якої можуть користатися і галицькі українці. М.Шашкевич, незважаючи на заклики поляків, разом із шкільними товаришами видав збірку поезій народною мовою, яку назвав „ Син Руси “, написав вступ до цієї збірки під заголовком „ До чтителів руского язика“, в якому закликав своїх молодих приятелів:
Дайте руки , юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум охота най засяде,
Разом, разом! Хто сил має,
Гоніть з Руси мраки тьмаві,-
Зависть най вас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві.
3.Збірка була патріотична і підкреслювала гордість із своєї національної приналежності. Мова цієї першої збірки була чисто народна, поезії в ній не мали літературної вартості, але це був перший крок, щоб українську мову поставити поряд інших слов’янських мов на галицькому грунті.
4.Маркіян Шашкевич задумав видати друком літературну збірку, щоб показати полякам, що і українці мають право на свою літературу. Назвав її „ Зорею “. „Писемце посьвященоє рускому язику “ опинилось в цензурі. Але при львівській губернській управі не було цензора від українських світських книжок, тому „ Зорю “ переслано на цензуру до Відня. З Відня збірку вислано до Львова. Збірку рецензував професор університету Венедикт Левицький.
5. Про цю збірку він писав так: „ Коли питомця Шашкевича свербить рука писати, то най маже те, що належить до його священичого стану “. „ Зорю “ укладав М.Шашкевич із своїми товаришами Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Головацький прибрав собі словацьке ім’я Ярослав, Вагилевич – Далибор, а Шашкевич – Руслан. Біля них гуртувалися ще й інші студенти, але основну працю при складанні „ Зорі “ виконала ця „Руська трійця “, як їх охрестили студенти семінарії.
Сторінка 3. В обороні української мови
1. Маркіян і його товариші не занепали духом, що збірка „ Зоря “ не увінчалася успіхом. Вони продовжували свою працю, щоб вибороти право українській мові у церковних проповідях та літературі. В 1835 році М.Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в духовній семінарії на тему обов’язків людей проти свого монарха. Ця проповідь викликала захоплення серед студентів-народовців і ненависть серед тих, що виголошували проповіді польською, німецькою або латинською мовами.
2. А наступного 1836 року Маркіян Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в катедрі св. Юра у Львові. До того часу ніхто не наважувався на такий крок. Це був революційний крок на тодішні часи. Проповіді по Львівських церквах виголошувались тоді лише польською мовою.
3. М.Шашкевич , розуміючи значення рідної мови,підготовив читанку для народу. Хотів видати також і словник української мови. Він непохитно вірив,що прийде час, коли українська мова гордо звучатиме не лише на рідній землі, а й буде „ скрізь світу казати “ про нашу славу. Читанка була призначена для учнів шкіл, що існували при деяких парафіях, і називалась „ Читанка для діточок в народних школах руських “. Містила вона повістки, байки і віршовані пісеньки. На жаль, ця Шашкевичева „ Читанка “ появилася друком аж у 1850 році.
4. Після невдачі з „ Зорею “ Шашкевич не опустив рук і не припинив заходів, щоб таки пустити між український народ в Галичині першу книжку українською мовою. Цією книжкою стала „ Русалка Дністровая “- перший паросток нової української літератури в Галичині.
5. Вийшла книжка в світ у 1836 році у Будапешті. І хоч значна частина тиражу була конфіскована, однак врятовані примірники швидко розійшлися і піднесли дух народу, розбудили його соціальну й національну свідомість, зміцнили віру, що рідне слово не загине.
6.Так розпочалося в Галичині літературне й загальнокультурне відродження , так уперше за багато віків було поставлено питання про національну гідність народу.
„ Русалка Дністровая “ кликала до єднання галичан зі співвітчизниками з усієї України. ЇЇ автори вірили, що неминуче настане пора свободи, що галицький народ виплекає рідну українську культуру та захистить її від чужих зазіхань.
Сторінка 4. Маркіян Шашкевич – священик
1.Після закінчення духовної семінарії Маркіян Шашкевич мав можливість висвятитися “безженним “священиком; єпископ Іван Снігуровський хотів узяти його до Перемишля. Але Маркіян вирішив працювати на селі. У лютому 1838 року одружився з Юлією Крушинською, донькою отця Теодора, священика з Деревні, Жовківського повіту.
2.У травні 1838 року митрополит Михайло Левицький висвятив Маркіяна на священика. Першим місцем праці о. Маркіяна було глухе село Гумниська недалеко Буська.Село бідне, люди відробляли панщину, а в приходськім домі не було ні порядних вікон, ні підлоги. Через півроку переведено його на таку саму бідну парафію у село Нестаничі Камінецького повіту. 1841 року перейшов на адміністратора до Новосілок Лісних, де 1842 року став парохом.
3.У Новосілках Лісних жилося о. Маркіянові дуже скупо. Почалося в нього грудна недуга, сили опускали його. Хвороба розвивалася і прикула 31-річного Шашкевича до ліжка. Він утратив зір, слух. І серед тяжких мук покликав його Господь туди, де немає печалі, немає хвороби. „ Скосила безжалісна смерть найкращу цвітку на галицькій леваді 1-ої половини XІX віку “. Сталося це 7-го червня 1843 року.
4.Працюючи священиком у глухих галицьких селах, Шашкевич із найбільшою ревністю виконував свої обов’язки, бо, як сам писав: „ знав, що є слуга Божий “ і тому „ хотів своє завдання виконувати гідно та пильно “. Крім того він займався літературною діяльністю, перекладав Євангелію на живу українську мову і створив перлину своєї поетичної прози „Псалми Русланові “.
Читання одного із „Псалмів“
5. Б.Лепкий писав: „ Умер священик, з’їхалися сусіди, відспівали похоронні співи, один з них сказав проповідь і зворушив слухачів до сліз. Громада відвела свого пароха на цвинтар, дідич позичив свого гробу, і тіло спочило в землі.“
6.„Умер батько, і остався син одинак – Володимир, що до смерти зберіг у живій пам’яті батьків ясний образ. Ніколи не забув, як батько давав йому початки освіти, як любити Бога, як любити безталанну вітчину. По батьку одідичив син-одинак ( інший син Шашкевичів помер немовлям) дорогоцінний спадок - дар пісні.“
Сторінка 5. Маркіян Шашкевич – поет
1. Маркіян Шашкевич не тільки громадський діяч, священник, але й поет. Початки його поетичної творчості слід шукати в дитинстві. Про те, що учень Бережанської гімназії писав вірші польською мовою згадують сучасники. Українською мовою почав писати вже тоді, коли він уже знав літературу і фольклор народу, оволодів руським письмом.
2.Поетична спадщина Шашкевича невелика: близько трьох десятків віршів, незавершена поема „ Бандурист “, одне оповідання, тридцять віршованих перекладів з староруської, чеської, сербської та грецької мов.
3. Перша Шашкевичева надрукована поезія – це ода „Голос Галичини“.До найкращих його поезій зараховують „Веснівку “, яка є символом його особистої долі, долі його літературної творчості і української літератури в Галичині. Глибокий зміст, висока художня форма вірша привернули увагу багатьох композиторів.Найкращий музичний твір „Веснівка“ створив композитор А.Кос-Анатольський.
На фоні музики А.Кос-Анатольського учень читає поезію „Веснівка “.
4.Найсильніше виявився Шашкевичів талант у його ліричних творах, в яких він висловлював свої особисті почуття. В особистому житті і в громадських починах Шашкевич не мав таких успіхів, щоб міг бути вдоволений з життя. За ним майже все його недовге життя ходила „лиха доля “, про яку він співав:
Ой ти, доле, лиха доле,
Гадино їдлива!
Переїла моє щастя -
Гіренька годино!
5.Творчість М.Шашкевича-поета – це творчість талановитого новатора. Його „ лірика обмеженого діапазону, але кришталевої чистоти й прозорости, мрійлива і ніжна, зворушлива й проймаюча, то сумна, то сповнена бадьорости й закликів до майбутнього “.
Читання поезій М.Шашкевича „Підлисся“, „Думка “, „До милої“, „Туга за милою“та інші.
1.Після закінчення духовної семінарії Маркіян Шашкевич мав можливість висвятитися “безженним “священиком; єпископ Іван Снігуровський хотів узяти його до Перемишля. Але Маркіян вирішив працювати на селі. У лютому 1838 року одружився з Юлією Крушинською, донькою отця Теодора, священика з Деревні, Жовківського повіту.
2.У травні 1838 року митрополит Михайло Левицький висвятив Маркіяна на священика. Першим місцем праці о. Маркіяна було глухе село Гумниська недалеко Буська.Село бідне, люди відробляли панщину, а в приходськім домі не було ні порядних вікон, ні підлоги. Через півроку переведено його на таку саму бідну парафію у село Нестаничі Камінецького повіту. 1841 року перейшов на адміністратора до Новосілок Лісних, де 1842 року став парохом.
3.У Новосілках Лісних жилося о. Маркіянові дуже скупо. Почалося в нього грудна недуга, сили опускали його. Хвороба розвивалася і прикула 31-річного Шашкевича до ліжка. Він утратив зір, слух. І серед тяжких мук покликав його Господь туди, де немає печалі, немає хвороби. „ Скосила безжалісна смерть найкращу цвітку на галицькій леваді 1-ої половини XІX віку “. Сталося це 7-го червня 1843 року.
4.Працюючи священиком у глухих галицьких селах, Шашкевич із найбільшою ревністю виконував свої обов’язки, бо, як сам писав: „ знав, що є слуга Божий “ і тому „ хотів своє завдання виконувати гідно та пильно “. Крім того він займався літературною діяльністю, перекладав Євангелію на живу українську мову і створив перлину своєї поетичної прози „Псалми Русланові “.
Читання одного із „Псалмів“
5. Б.Лепкий писав: „ Умер священик, з’їхалися сусіди, відспівали похоронні співи, один з них сказав проповідь і зворушив слухачів до сліз. Громада відвела свого пароха на цвинтар, дідич позичив свого гробу, і тіло спочило в землі.“
6.„Умер батько, і остався син одинак – Володимир, що до смерти зберіг у живій пам’яті батьків ясний образ. Ніколи не забув, як батько давав йому початки освіти, як любити Бога, як любити безталанну вітчину. По батьку одідичив син-одинак ( інший син Шашкевичів помер немовлям) дорогоцінний спадок - дар пісні.“
Сторінка 5. Маркіян Шашкевич – поет
1. Маркіян Шашкевич не тільки громадський діяч, священник, але й поет. Початки його поетичної творчості слід шукати в дитинстві. Про те, що учень Бережанської гімназії писав вірші польською мовою згадують сучасники. Українською мовою почав писати вже тоді, коли він уже знав літературу і фольклор народу, оволодів руським письмом.
2.Поетична спадщина Шашкевича невелика: близько трьох десятків віршів, незавершена поема „ Бандурист “, одне оповідання, тридцять віршованих перекладів з староруської, чеської, сербської та грецької мов.
3. Перша Шашкевичева надрукована поезія – це ода „Голос Галичини“.До найкращих його поезій зараховують „Веснівку “, яка є символом його особистої долі, долі його літературної творчості і української літератури в Галичині. Глибокий зміст, висока художня форма вірша привернули увагу багатьох композиторів.Найкращий музичний твір „Веснівка“ створив композитор А.Кос-Анатольський.
На фоні музики А.Кос-Анатольського учень читає поезію „Веснівка “.
4.Найсильніше виявився Шашкевичів талант у його ліричних творах, в яких він висловлював свої особисті почуття. В особистому житті і в громадських починах Шашкевич не мав таких успіхів, щоб міг бути вдоволений з життя. За ним майже все його недовге життя ходила „лиха доля “, про яку він співав:
Ой ти, доле, лиха доле,
Гадино їдлива!
Переїла моє щастя -
Гіренька годино!
5.Творчість М.Шашкевича-поета – це творчість талановитого новатора. Його „ лірика обмеженого діапазону, але кришталевої чистоти й прозорости, мрійлива і ніжна, зворушлива й проймаюча, то сумна, то сповнена бадьорости й закликів до майбутнього “.
Читання поезій М.Шашкевича „Підлисся“, „Думка “, „До милої“, „Туга за милою“та інші.
Сторінка 6. Вшанування
пам’яті Галицького будителя
1.Настав цей час, коли український народ може згідно зі
своєю волею й бажанням відзначити 200-річчя від дня народження М.Шашкевича. Та
треба було довгих років, щоб його „ руська пісенька“ вилася коло серця так мило
й солодко, як цього бажав собі Маркіян Шашкевич.
2.1893року тлінні останки Маркіяна з Новосілок Лісних перевезли до Львова на Личаківський цвинтар. Це сталося 31-го жовтня 1893 року. Був це другий похорон Пробудителя Галицької України.
3. Службу Божу правили 12 священиків, а Парастас – 35. Проповідь виголосив о.Дольський, який сказав: „Нехай дух безсмертного Маркіяна буде завдатком спільного обіту, обопільної присяги поміж Христом і Україною, вірою і свободою, церквою і вітчиною, священством і народом “.
4. Під час похорону „Просвіта“ закликала народ до жертв і 1906року поставили на могилі Маркіяна пам’ятник. Столітній ювілей Галицька Україна відсвяткувала на Святоюрській площі у Львові, пізніше на Личаківському цвинтарі, де було виголошено слово Андрея Шептицького: „Цієї могили не забуде нарід довгі століття, бо збирати його буде велика ідея, що перед роками була могучим товчком нашого великого відродження, а днесь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного і народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…“
5.У Підлиссі на Білій ( Підлисецькій ) горі побудовано пам’ятник у формі залізного хреста. У листопаді 1986 року у Підлиссі відкрито музей-садибу. Посеред двору на високому п’єдесталі – погруддя Маркіяна Шашкевича, який ніби зустрічає відвідувачів…
6.У Львові на вулиці Коперника відкрито музей „ Русалка Дністровая “і поряд встановлено пам’ятник. Перевидано твори поета. Влаштовувалися Святочні Академії, концерти. І не тільки у нас в Україні,а й за її межами.
7.Весь український народ шанує Маркіяна Шашкевича за те, що він привернув західним українцям найбільший іхній скарб, їхню мову. О.Маркіян увів цю мову до церковної проповіді, до літератури і до школи. Нею об’єднав він Галичину з Києвом, нею пригадав славну княжу добу української історії, походи Богдана Хмеьницького і славу Наливайка.
8. Заспівав – загомоніло Розспівались до схід сонця,
В галицькій землиці, Вкраїну будили.
І озвались, розспівались Встало сонце, дунув легіт,
Райськії всі птиці. І вона ожила ( К.Устиянович).
9.Відзначати Шашкевичеві роковини треба не тільки присутністю на Богослужіннях, академіях і концертах.Найкраще відзначити 200-річчя народин видавця „Русалки Дністрової“ українцям у вільному світі тим, що запізнаються з його життям, творчістю та громадською діяльністю, читатимуть його твори та старатимуться жити й діяти так, як жив і діяв він.
2.1893року тлінні останки Маркіяна з Новосілок Лісних перевезли до Львова на Личаківський цвинтар. Це сталося 31-го жовтня 1893 року. Був це другий похорон Пробудителя Галицької України.
3. Службу Божу правили 12 священиків, а Парастас – 35. Проповідь виголосив о.Дольський, який сказав: „Нехай дух безсмертного Маркіяна буде завдатком спільного обіту, обопільної присяги поміж Христом і Україною, вірою і свободою, церквою і вітчиною, священством і народом “.
4. Під час похорону „Просвіта“ закликала народ до жертв і 1906року поставили на могилі Маркіяна пам’ятник. Столітній ювілей Галицька Україна відсвяткувала на Святоюрській площі у Львові, пізніше на Личаківському цвинтарі, де було виголошено слово Андрея Шептицького: „Цієї могили не забуде нарід довгі століття, бо збирати його буде велика ідея, що перед роками була могучим товчком нашого великого відродження, а днесь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного і народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…“
5.У Підлиссі на Білій ( Підлисецькій ) горі побудовано пам’ятник у формі залізного хреста. У листопаді 1986 року у Підлиссі відкрито музей-садибу. Посеред двору на високому п’єдесталі – погруддя Маркіяна Шашкевича, який ніби зустрічає відвідувачів…
6.У Львові на вулиці Коперника відкрито музей „ Русалка Дністровая “і поряд встановлено пам’ятник. Перевидано твори поета. Влаштовувалися Святочні Академії, концерти. І не тільки у нас в Україні,а й за її межами.
7.Весь український народ шанує Маркіяна Шашкевича за те, що він привернув західним українцям найбільший іхній скарб, їхню мову. О.Маркіян увів цю мову до церковної проповіді, до літератури і до школи. Нею об’єднав він Галичину з Києвом, нею пригадав славну княжу добу української історії, походи Богдана Хмеьницького і славу Наливайка.
8. Заспівав – загомоніло Розспівались до схід сонця,
В галицькій землиці, Вкраїну будили.
І озвались, розспівались Встало сонце, дунув легіт,
Райськії всі птиці. І вона ожила ( К.Устиянович).
9.Відзначати Шашкевичеві роковини треба не тільки присутністю на Богослужіннях, академіях і концертах.Найкраще відзначити 200-річчя народин видавця „Русалки Дністрової“ українцям у вільному світі тим, що запізнаються з його життям, творчістю та громадською діяльністю, читатимуть його твори та старатимуться жити й діяти так, як жив і діяв він.
Мистецьке ревю, присвячене Іванові Котляревському
Святково прибраний зал, посередині – портрет І.П.Котляревського
Святково прибраний зал, посередині – портрет І.П.Котляревського
Ведуча:
Іван Петрович Котляревський належить до
тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено
переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Два
століття живе на світі безсмертний автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки», поет, веселий
мудрець, що в ньому уособився оптимізм
народу, його дужий, непідвладний смуткові дух, патріотичне чуття,
обдарованість, моральна чистота.
Ведуча:
Народився 9 вересня 1769 року у маленькому полтавському
будиночку на горі біля собору — в старовинній українській хаті, з вікон якої
було далеко видно. Внизу, за Ворсклою, розгорталися в заобрійну далеч
мальовничі простори рідної Вкраїни, а звідти попід самі вікна підступало море
народного життя, з його журбами й радощами, з чародійними південними вечорами,
сповненими поезії, яка бентежила душу то піснею-задумою, то лукавим жартом, то
щемкою сльозою… Маючи допитливе око,
Котляревський пильно приглядався до навколишнього життя. Учителюючи після
семінарії, яка дала йому добре знання класичних мов, у поміщицьких маєтках,
він, як свідчить його біограф, «на сходьбищах та іграх народних» уважно
дослухався народної говірки, вивчав мову, звички, побут, обряди, перекази
українців, записував пісні.
Послухайте пісню «Закувала зозуленька», записану І.П. Котляревським.
Послухайте пісню «Закувала зозуленька», записану І.П. Котляревським.
Ведуча: Котляревський завше буде дорогий для України.
Бо ж саме в ті роки, коли, за висловом академіка О. І. Білецького, царат
поставив питання, бути чи не бути українській культурі, українському слову,
Котляревський своєю поемою відповів:
бути! Величезна заслуга письменника в тім, що він своєю творчістю вказав шлях розвитку української літератури, як
літератури демократичної, кревно пов’язаної з життям рідного народу, його
думами й надіями.
Ведуча: Колись, ще 1798 року сталася подія, значення якої для української літератури і мови важко переоцінити.
У С.-Петербурзьких книгарнях з'явилася невеличка книжка під довгою назвою "Энеида, на малороссийский язык перелицованная И.Котляревским". Покупці перегортали сторінки і на окремому аркуші читали присвяту: "Любителям малороссийского слова посвящается".
Поява друкованої книги малоросійською мовою в той час була нечуваною дивиною.
Зіткана з мотивів давньої поезії, українська "Енеїда" звістила світ про народження нової літератури, проклавши в ній першу борозну.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати
І спів той виглядав на жарт не раз.
Та був у цім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
Ведуча: Це був той самий вибух, якого так довго чекала українська занедбана література. Народна українська мова, така, якою тоді говорили в Україні, вривається повною силою в літературу і здобуває право громадянства. Самоствердження було вже самозрозумілим.
Цей твір і до цього часу нас смішить і хвилює, викликає обурення і вселяє роздуми над життям. Хоч Котляревського не звинувачували в сатирі на самодержавний Олімп, все-таки у творі соціальна алегорія вражаюча, образи богів точно прицільні.
Учень читає уривок з « Енеїди» (опис пекла)
Ведуча: Колись, ще 1798 року сталася подія, значення якої для української літератури і мови важко переоцінити.
У С.-Петербурзьких книгарнях з'явилася невеличка книжка під довгою назвою "Энеида, на малороссийский язык перелицованная И.Котляревским". Покупці перегортали сторінки і на окремому аркуші читали присвяту: "Любителям малороссийского слова посвящается".
Поява друкованої книги малоросійською мовою в той час була нечуваною дивиною.
Зіткана з мотивів давньої поезії, українська "Енеїда" звістила світ про народження нової літератури, проклавши в ній першу борозну.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати
І спів той виглядав на жарт не раз.
Та був у цім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
Ведуча: Це був той самий вибух, якого так довго чекала українська занедбана література. Народна українська мова, така, якою тоді говорили в Україні, вривається повною силою в літературу і здобуває право громадянства. Самоствердження було вже самозрозумілим.
Цей твір і до цього часу нас смішить і хвилює, викликає обурення і вселяє роздуми над життям. Хоч Котляревського не звинувачували в сатирі на самодержавний Олімп, все-таки у творі соціальна алегорія вражаюча, образи богів точно прицільні.
Учень читає уривок з « Енеїди» (опис пекла)
Ведуча:З
нашої космічної ери вдивляємося ми в цей віддалений образ безсмертного полтавця, і не перестає
дивувати нас життєвість його творінь, їхня незв’ялима ранкова свіжість. Крізь
сторіччя чути нам сміх Котляревського , його смутки, і його мудрі задушевні
поради. Чи це ж не безсмертя?!
Ідуть десятиліття, минають віки, розпадаються і народжуються держави, а нові покоління не перестають захоплюватись творами Івана Петровича Котляревського.
Ведуча: Він був відкривачем України і українців, їхньої мови, пісні, слави.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як те, що є на світі доля й час,
Між нас тобі, поете жити,
Як і між тих, що прийдуть після нас.
Пройдуть віки, настане вічне літо,
І так, як ми, як з нами це було,
Над книжкою твоєї "Енеїди"
Нащадок схилить радісне чоло.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як зорі ті, що світять для очей.
Земля все так же буде вдаль летіти
Й твоє ім'я сіяти між людей!
Ідуть десятиліття, минають віки, розпадаються і народжуються держави, а нові покоління не перестають захоплюватись творами Івана Петровича Котляревського.
Ведуча: Він був відкривачем України і українців, їхньої мови, пісні, слави.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як те, що є на світі доля й час,
Між нас тобі, поете жити,
Як і між тих, що прийдуть після нас.
Пройдуть віки, настане вічне літо,
І так, як ми, як з нами це було,
Над книжкою твоєї "Енеїди"
Нащадок схилить радісне чоло.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як зорі ті, що світять для очей.
Земля все так же буде вдаль летіти
Й твоє ім'я сіяти між людей!
Ведуча: Своїми
творами І. Котляревський зіграв вирішальну роль і в українській
драматургії, 196 років тому побачила світ безсмертна "Наталка
Полтавка". Уривок цього твору пропонуємо
вашій увазі.
Звучить
вступ до першої дії "Наталки Полтавки" М.Лисенка. Музика стихає.
(Уривок твору «Наталка Полтавка»)
(Уривок твору «Наталка Полтавка»)
Немає коментарів:
Дописати коментар