Літературна освіта: стратегія і тактика реформування

Проаналізувавши основні тенденції сучасної літературної освіти в Україні та усвідомлюючи значущість шкільної мовно-літературної освіти, своє бачення вирішення проблеми її реформування у власній Концепції пропонує доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек.

Вступне слово від автора

Зараз, коли усі сфери нашого суспільства входять у початкові періоди реформування, які переважно зводяться до оголошення намірів і до перших, часом непевних спроб зробити якісь реальні реформаційні дії, стало очевидним, що цей початковий період має турбулентний, багато в чому хаотичний і не упорядкований характер. Стосується він і нашої освітянської сфери.

Зрозуміло, що з цього стану треба якомога швидше та впевненіше виходити, бо довго затримуватися в «епосі перемін», як знаємо,

вельми небажано та й небезпечно. Для цього необхідно дотримуватися певного алгоритму, тобто певних почергово здійснюваних кроків.

І перший з них, той, без якого фактично неможливо сконцентрувати реформаційну волю і зусилля в одному напрямі і таким чином вийти зі стану турбулентності, полягає у створені Концепції реформування.

Основні вимоги до цієї концепції бачаться такими:

• по-перше, в ній має бути чітко і переконливо сформульована кінцева мета реформування, тобто результат, який необхідно досягти;
• по-друге, концепція має вибудовуватися з врахуванням аналізу минулого і сучасного стану об’єкту (у нашому випадку йдеться про шкільну літературну освіта), який підлягає реформуванню; іншими словами, треба знати «історію питання»;
• по-третє, концепція має вибудовуватися на принципах системного підходу, що означає: а) виявлення системотворчих чинників, котрі визначають функціонування об’єкту як системи (таким головним системотворчим чинником є кінцева мета реформування – той фокус на який спрямовані усі творчі зусилля); окрім цього «зовнішнього» головного системотворчого чинника існують ще й «внутрішні», які теж потребують визначення; б)виявлення складників реформованого об’єкту і способів оптимізації їх функціонування; в) взаємоузгодження між складовими функціонуючої системи, завдяки чому породжувався б синергетичний ефект.

Важливим моментом, що забезпечує ефективність функціонування системи, є рівень оптимальної вивіреності усіх її складових. Тут важливо сім раз відміряти, щоб раз одрізати.

Прошу вибачення у читачів за цей дещо занауковлений вступ, але він надто важливий, щоб якось обійтися без нього. Бо йдеться про елементарний закон: будь-яке явище функціонує настільки успішно, наскільки воно системно організоване.

Власне на принципах системного підходу я створював концепцію, яка під назвою «Літературна освіта в новій українській школі: стратегія і тактика реформування» нещодавно була опублікована у фаховому журналі «Дивослово» ( 2017, № 1,2).

Звичайно ж, вона потребує обговорення, уточнення, бо ж ніколи не можна бути впевненим, що пропонована система реформування є вивіреною у всіх своїх складових. На те і обговорення, щоб домогтися оптимальної довершеності. Але важливим, думається, є сам факт її існування. Іншими словами – є що обговорювати.

Другий крок полягає у якісному, високопрофесійному менеджменті впровадження у життя створеної концепції. Цієї проблеми у пропонованій розробці ми фактично не торкалися.

Випереджуючи можливі закиди в тому, що пропонована концепція є романтичною, що означає, як може здатися декому, її відірваність від «грубої прози» життя, відзначимо, що й справді, при її створенні ми орієнтувалися на романтичну мрію – мрію побачити в майбутньому таку літературну освіту, яка б сприяла духовному зростанню нашої нації. А без мрії, як це добре відомо, нічого по-справжньому хорошого і значного досягти неможливо.

Чи ж не так?